Kateryna Rybalkina, II year student, speciality “International Economic Relations”:
«24 лютого 2022 рік, о 5.10 ранку телеграм задзвенів частими повідомленнями… Бомблять Харків та інші міста!
Цей ранок докорінно змінює життя. Жах і паніка, сльози та відчай. За декілька годин, з вікна моєї кімнати, я бачу колону автомобілів – киянин виїжджають з міста.
Перші думки теж кудись збиратись, але всі крапки над і розставляє батько. Він іде добровольцем до військкомату! Ми залишаємось і починається життя в реаліях війни. Намагаємося робити свій маленький внесок в боротьбу проти російської навали. Плели маскуючі сітки, розвозили ліки та продукти, відвозили людей на вокзал та в безпечні місця. Так, принаймні, легше! Легше, коли в постійному русі і ти усвідомлюєш, що ми робимо одну справу – батько на передовій, а ми в місті.
Батько… Я навіть не уявляла який же він сміливий та рішучий! І як же йому до лиця військова форма! Моя гордість і мій приклад! Пишаюсь тобою! Які ж в Україні мужні, сміливі, сильні, віддані своїй Батьківщині, чоловіки. Низький уклін кожному з вас за захист нашої землі, нашої неньки від ворогів!
Моя рідна, моя люба Україно! Ніде не відчуваю себе так спокійно і щасливо, як вдома. Ти завжди даєш мені те відчуття незалежності, свободи і сили, без якого неможливо жити, жити на повну. Ніколи не забуду цю розстріляну весну!!!
Слава Україні! Героям слава!»
