За ці, уже більше ніж півсотні днів, ми зрозуміли, як важливо говорити людям про свої почуття. Тож це мій пост вдячності.
Викладання та організація роботи кафедри – це робота, що вимагає постійних зусиль та залученості. Можу відверто сказати, що останні роки стали неабияким стимулом для вдосконалення навичок викладання, опанування нових підходів та технологій. Але, якщо відверто, усі ці карантинні обмеження і виклики меркнуть перед обличчям війни. Я ніколи не думала, що буду з таким нетерпінням очікувати, щоб мої студенти відгукнулися і відписалися, що в них усе нормально, вони в безпеці (наскільки це взагалі можливо) і, найголовніше, живі. Власне, той проміжок від початку війни та відновлення навчального процесу пройшов у постійних комунікаціях (я б сказала, у пеленгуванні): де всі і як себе почувають.
Я вдячна викладачам, які проявили гнучкість, витримку й завзяття у відновленні навчального процесу. Наразі він відбувається в змішаному форматі, я б навіть сказала, у суперзмішаному форматі. Адже забезпечення доступу всіх до матеріалів у зручному форматі та без зниження якості освітнього процесу вимагає винахідливості та інноваційності від викладачів. Це й запис коротких роликів-лекцій (щоб можна було проглядати в укритті) за всіма темами й питаннями, створення інтерактивних завдань, перегляд формату курсів посередині семестру. Спроби виходити в онлайн у різні часові проміжки, щоб більшість бажаючих могла долучитися. Але нам вдалося.
Я пишаюся своїми студентами, які в таких несприятливих, складних і непевних умовах продовжували виконувати завдання, ставити питання, а ще підтримувати мене й мужньо зносити кашель, який я ніяк не могла подолати. Я ніколи не уявляла, що наші діалоги будуть виглядати якось так:
– У Вас буде можливість писати диплом?
– Так, звісно. Я тут ще два дні рию окопи, а потім сяду працювати!
– Ви зможете дивитися лекції?
– Так, у нас тут були суцільні тривоги, але зараз уже налагодили інтернет у підвалі.
Я впевнена, що ми переможемо і все буде Україна, зокрема й тому, що в мене є такі професійні викладачі та вмотивовані студенти. Я пишаюся тим, що є частиною великої родини – Українсько-американського університету Конкордія.
