Сталий розвиток та економіка природокористування

ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЦЕСИ У ЛІСОВОМУ СЕКТОРІ ЕКОНОМІКИ

Однією з основних тенденцій розвитку лісового сектору є зростання обсягів споживання основних видів лісопродукції. Показники експорту круглого лісу, а також пиломатеріалів, фанери, паперу та целюлози протягом останніх 30 років збільшилися утричі. В той же час прибутковість лісової промисловості є невисокою. Прийнятний рівень рентабельності в цьому секторі мають компанії, що займаються глибокою переробкою сировини, а найбільш успішні країни орієнтовані на експорт лісових товарів глибокої переробки – паперу, меблів, виробів з картону.

ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ УПРАВЛІННЯ ТЕРИТОРІАЛЬНИМИ ПРИРОДНО-ГОСПОДАРСЬКИМИ КОМПЛЕКСАМИ

Досліджено питання розробки науково-обґрунтованих підходів до формування фінансового-економічного механізму проектного управління територіальними природно-господарськими комплексами на засадах раціонального використання наявних природно-ресурсних активів. Запропоновано напрями забезпечення умов покращення середовища життєдіяльності населення територій за рахунок активізації процесів самовідтворення природного капіталу та самозабезпечення територіальних економічних систем.

НАЦІОНАЛЬНА ПАРАДИГМА СТАЛОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ

Сформовано передумови й складові моделі сталого розвитку з урахуванням природно-ресурсних обмежень та загострення екологічних і соціальних суперечностей. Обґрунтовано доцільність імплементації у вітчизняну практику регулювання природоохоронної діяльності передових іноземних практик реалізації екологічної політики і раціонального природокористування. Запропоновано концепт використання природно-ресурсного потенціалу на принципах сталості та упровадження засад сталого розвитку в соціальній сфері; розроблено механізми гарантування природно-техногенної та екологічної безпеки, а також інструментарій інвестиційного забезпечення сталого розвитку.

Пріоритети розвитку територіальних природно-господарських комплексів

На сьогодні забезпечення збалансованого розвитку територій потребує впровадження дієвих управлінських механізмів. Причому актуальності набуває процес ефективного використання природних ресурсів з позицій стимуляції еколого-економічної активності населення територіальних утворень. У цьому аспекті виникає необхідність зосередити цілеспрямовані зусилля у напрямі впорядкування територіальних господарських систем за рахунок визначення пріоритетів у першу чергу інноваційної державної економічної політики. При цьому важливо акцентувати увагу на внутрішньому потенціалі територій, що обумовлюється обмеженістю бюджетних та інших фінансових ресурсів у країні.

ВПРОВАДЖЕННЯ ВАРТІСНИХ ХАРАКТЕРИСТИК ВОДНИХ РЕСУРСІВ ДО СИСТЕМИ ЕКОЛОГІЧНИХ ЗБОРІВ У КОНТЕКСТІ ПОЛОЖЕНЬ ВОДНОЇ РАМКОВОЇ ДИРЕКТИВИ ЄС 2000/60/EC ТА ІНШИХ ГАЛУЗЕВИХ ДИРЕКТИВ

Для України важливого значення набувають як процес послідовного наближення до ЄС, так і його стратегічний результат – повноправне членство в ЄС. Для нашої держави європейська інтеграція – це шлях модернізації економіки, подолання технологічної відсталості, залучення іноземних інвестицій і новітніх технологій, створення нових робочих місць, підвищення конкурентоспроможності вітчизняного товаровиробника, вихід на світові ринки, насамперед ЄС.

ФОРМУВАННЯ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ПРИРОДНО-ГОСПОДАРСЬКИХ КОМПЛЕКСІВ КОРПОРАТИВНОГО ТИПУ

Цільові орієнтири формування територіальних природно-господарських комплексів, з метою збереження навколишнього природного середовища, з одночасним підвищенням ефективності виробничо-господарських процесів та врахуванням інтересів територіальних громад, вимагає формування якісно нових типів взаємовідносин між територіальними учасниками. Важливим стає проведення таких управлінських рішень, які б дали можливість гармонізувати дії власників, користувачів, розпорядників, громади, бізнесу, органи управління саме на корпоративній основі з урахуванням галузевих, регіональних та муніципальних умов формування фінансово-достатніх територіальних утворень.

РЕАЛЬНИЙ СЕКТОР ЕКОНОМІКИ: НАПРЯМИ ТРАНСФОРМАЦІЇ ГІРНИЧОПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ

Однією з основних завдань держави є забезпечення умов формування динамічного, структурованого за рівнями економічного простору орієнтовного на збереження національного багатства з метою забезпечення відтворення процесів соціального, екологічного та культурного розвитку народу. При цьому значне місце відводиться вирішенню проблем ефективного використання природних, і зокрема мінерально-сировинних ресурсів, які по-суті створюють реальний базис сталого розвитку країни.

ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ УПРАВЛІННЯ ПРИРОДНИМИ РЕСУРСАМИ УКРАЇНИ

Розглядаючи децентралізацію управління природними ресурсами як складову цього процесу в системі управління господарством в Україні загалом, виникає нагальна проблема її впровадження у стратегії соціально-економічного розвитку територій. У світовій практиці цей напрям пов’язаний із концепцією управління природними ресурсами за участю місцевих громад (УПРМГ). Відповідно, децентралізація управління природними ресурсами повинна зорієнтуватися на вирішення низки питань, а саме: посилення ключових компетенцій регіонів у розвитку високоефективного виробництва на місцевій природно-ресурсній базі.

БІЗНЕС-ПРИНЦИПИ ФОРМУВАННЯ СУЧАСНИХ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ПРИРОДНО-ГОСПОДАРСЬКИХ КОМПЛЕКСІВ

Питання оптимізації структури територіальних природно-господарських комплексів значною мірою обумовлено об’єктивними причинами, що пов’язані з децентралізацією управління соціально-економічним розвитком суспільства. Такий напрям лежить у площині загальних світових тенденцій, які характеризуються підвищенням рівня спеціалізації та концентрації виробничо-господарської діяльності в межах територіальних економічних систем регіонального та місцевого рівнів.